Ну, чому люди працюють?
Зустрічаються якось два керівники. Один одному скаржиться: "Часи важкі, витрати великі, треба скорочувати людей. Я вже й гроші їм не плачу, все одно приходять на роботу". Другий каже: "А ти постав на вході платні турнікети. Грошей немає, вони й перестануть ходити на роботу".
Зустрічаються за місяць знову. "Ну що, - питає другий, - як моя порада, допомогла?"
"Ні, - відповідає з досадою перший, - поставили ми платні турнікети, то вони в понеділок вранці приходять, а в п'ятницю ввечері йдуть".
(Анекдот)
То чому ж люди працюють?
Спробуємо крок за кроком дослідити складну людську натуру і звернемося до основних потреб людини. Можливо, тут знайдемо відповідь. Може, не хлібом єдиним жива людина?
Опустившись на глибину, виявимо перший клас потреб - фізіологічні. Це потреби у воді, їжі, теплі, даху над головою, сні, сексі, здоров'ї.
Так як у більшості людей ці потреби сяк-так задоволені (трохи їжі, ковток води; якщо пощастить, секс і хоч пару годин сну під відносно теплим дахом), на сцену виступають потреби наступного класу.
Потреби безпеки: безпека, стабільність, робота, економіка, захищеність, залежність, закони, відсутність страху, занепокоєння і хаосу.
Якщо ви знайшли хоч одну потребу з цього класу, яка задоволена, вас можна привітати. У більшості ж людей, які живуть у нашій країні, у період непередбачуваних законів, незахищеності та хаосу, на перший план якраз виступають потреби у безпеці.
Людина хоче відчувати себе хоча б частково захищеною. Усвідомлення того, що в нього є робота, хай навіть низькооплачувана чи неоплачувана, дозволяє йому хоч якось триматися на плаву. Найважче допустити у свідомість думку, прокинувшись одного ранку, що тобі нікуди не треба сьогодні йти. Набагато легше (морально) усвідомлювати, що ти працюєш, і що тобі нема чого боятися завтрашнього дня, бо й завтра, і післязавтра тобі буде куди йти.
І підсвідомість вигадує собі виправдувальну формулу:
Робота + Стабільність = Безпека?!
З потреби у стабільності випливає і страх перед зміною роботи або перед відходом у "нікуди". Поміняти роботу або на якийсь час залишитися безробітним під силу лише людям, впевненим у своїх силах та професіоналізмі. А впевненість ця все більше підточується навколишнім оточенням, появою великої кількості безробітних, причому іноді і з-поміж хороших професіоналів.
Підкласом потреби у безпеці є ще один мотив: "Щоб дружина не пилила!"
Іде такий "працівник" на роботу, приходить увечері, може навіть здатися втомленим. Дивишся, дружина та борщу гарячого наллє. А не ходив би на роботу, то й борщу не бачив би, та ще б неробою обізвали.
Наступний клас потреб, а цього хоче кожен із нас (усвідомлено чи ні), це потреби у любові та приналежності: партнер, сім'я, друзі, сусіди, приналежність до групи (колективу), любов, відданість.
Ну, якщо нам не до кохання, то хоча б "приналежності" дуже навіть хочеться. Людина повинна почуватися членом колективу чи якоїсь групи людей. Ось він і намагається "прибитися" до якоїсь спільноти: або робочого колективу, або партії або хоча б до черги за водою біля колонки. Він так хоче бути коханим кимось, обласканим (у тій же черзі), зрозумілим, так жадає хоч якоїсь підтримки. Ось і стоїть пліч-о-пліч на демонстраціях, мітингах, зборах і в чергах, відчуваючи свою приналежність до великого роду людського! (Цю потребу, до речі, чудово проексплуатували представники багаторівневого чи мережевого маркетингу).
Від потреби у коханні – до потреби в оцінці: самоповагу, самооцінка, оцінка оточуючих, престиж, статус, повага, визнання, увага, важливість, значимість.
Оцінювали нас із самого дитинства, і частіше, можливо, за погану поведінку. Кожен же потребує, щоб і його робота, і він сам були оцінені, причому об'єктивно. Таким чином, робочий колектив стає чудовим середовищем для реалізації цієї потреби. Ось і тягнеться людина на роботу для того, щоб відчути себе шанованою, важливою та значущою.
А ще дуже важлива для кожного з нас потреба в самореалізації, що причаїлася серед інших.
Для чогось народився, потім навчався, потім ще й ще вчився. У результаті так хотілося б знайти застосування своїм здібностям, схильностям та талантам, висловити їх та стати хоч кимось. За цим самим і йде на роботу наш незадоволений, нереалізований працівник, сподіваючись не тільки здаватися, але й бути людиною з великої літери.
На цьому можна було б і зупинитися, хоча існують ще два класи потреб: потреби у знанні та розумінні, естетичні потреби.
Однак під бурхливим натиском всіх попередніх потреб останні практично не мають жодних шансів на задоволення.
Отже, нехитрі висновки цього опису зможе зробити кожен.
Далекоглядних роботодавців хочу застерегти: не поспішайте позбавляти зарплати Ваших підлеглих і ставити платні турнікети.
Любіть своїх підлеглих. Бережіть їх. Все-таки вони хоч і не завжди хороші, а все ж таки свої. Навіщо Вам такі самі, але чужі!?
За редакцією кадрового агентства
"Профі-Консалтинг", м.Харків.
Чекаємо Ваших відгуків та пропозцій
по e-mail: profi@lin.com.ua
или телефонам: (0572) 141-151, 142-182.
